"Одним з героїв Лахманна був Макс Вебер. У своїй невеличкій книжці «Спадщина Макса Вебера» (1971) він розгортає ідеї Вебера щодо антибіхевіористських методів. Уже в 1907 році у статті під назвою «Парадигма гри в скат» (скат – німецька карткова гра), Вебер замахнувся на метафору суспільства, керованого тим, що Норт називає «правилами гри», якою у той час користувався юридичний філософ Рудольф Штаммлер. «Інститут, – пише Лахманн, – надає засоби орієнтації великій кількості дійових осіб. Він дозволяє їм координувати свої дії за допомогою орієнтації на спільний вказівник». Інституція не є простим правилом гри, це лише знак, який завжди підлягає інтерпретації, подібно до світлофора. Інституцією так само є і наш одяг, і мова, і, звичайно ж, цінові «сигнали», як ми, економісти, їх називаємо. Вони не є механічними у своїх наслідках.
Лахманн підсумовує атаку Вебера на Штаммлера (і, можна припустити, якби він знав, то й на Норта): «Норми як такі не можуть визначити конкретний результат». Правила шахів не містять рішення. У грі в хрестики-нулики – за відносної раціональності – можуть. Зауваживши, що Вебер здобув юридичну освіту, Лахманн наводить його цитату про правову зміну: «Справді вирішальним елементом, – писав Вебер, – завжди був новий спосіб поведінки, що в результаті призводить або до зміни значення чинних правових норм, або до створення нових правових норм». Це одне з основних слабких місць неоінституціоналізму (серед багатьох інших), якій не має закінченої теорії правової зміни, але вважає, що зміна є закритою, миттєвою. У багатьох важливих питаннях право не є закритим – це не хрестики-нулики."
МакКлоскі, "Гуманоміка"